Повернутися до звичайного режиму

Як допомогти дитині в приготуванні уроків

Батьки, які практично зразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, хто надмірно опікує дітей.

«Уроки задані тобі, а не мені!»— таке байдуже ставлення бать­ків до важливих для школяра справ викликає у дітей образу, через що страждає якість виконуваних завдань.

«Ну, що нам сьогодні задано?» (При цьому батьки розкривають підручники й зошити.) — Така позиція батьків формує у дитини без­відповідальність, упевненість, що все буде зроблено і без особистих зусиль.

Що ж слід, а чого не слід робити батькам у процесі спільного при­готування уроків? Як привчити дитину до виконання домашніх за­вдань?

1.Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Джерело світла має бути розташоване спереду і зліва, на столі не по­винно бути ніяких зайвих предметів.

2.Уточніть розпорядок дня, визначте разом із дитиною час, коли вона сяде за уроки. Приступати до виконання домашнього за­вдання найкраще через годину-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася від домашніх розваг та ігор з товаришами. Якщо дитина відвідує гурток або спить удень, то, звичайно, можна сідати за уроки й пізніше. Але в будь-якому разі не можна відкладати це на вечір.

3.Сплануйте разом із дитиною послідовність приготування уроків і спробуйте заздалегідь визначити, скільки часу їй знадо­биться для виконання кожного завдання. Спершу краще виконати невелике завдання, яке подобається дитині, — це допоможе їй зосе­редитися і включитися в роботу на емоційному піднесенні. Потім — найскладніше, доки вона ще не стомилася. Творчі роботи (малювання, ліплення), краще залишити на закінчення — їх не варто обмежувати в часі.

Для 7-річної дитини час неперервної роботи — не більш як 15 — 20 хвилин, на завершальному етапі початкової школи — до 30 — 40 хвилин. Потім дитині необхідна перерва 5—10 хвилин, під час якої бажано трохи порухатися.

Перед початком виконання будь-якого завдання запитайте у дити­ни: «Як ти гадаєш, скільки хвилин тобі знадобиться, щоб його вико­нати?». Поставте перед дитиною годинник і після закінчення роботи обов'язково зверніть її увагу на те, скільки часу витрачено насправді. Це сприяє вихованню організованості й формує «відчуття часу.

4.Контролюйте виконання наміченого разом із дитиною пла­ну роботи. Підвищена розсіяність уваги природна для молодшого шкільного віку. Подолати її дитині має допомогти дорослий. Навички роботи, придбані в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко й організовано допоможе вашій дитині впо­ратися з великими навантаженнями, які чекають на неї в середній та старшій школі. Від самого початку дитина має знати, що на робочо­му місці працюють, а граються, малюють, їдять цукерки — в іншо­му місці. Якщо ви бачите, що дитина грається з машинкою на зоши­ті, і відчуваєте, що вона втомилася, краще дайте їй додаткову перерву. Не допускайте «розтягування» домашнього завдання за рахунок вико­нання інших «справ», які дитина знаходить для себе сама, не виходя­чи з-за столу. Намагайтеся відділити одне від іншого. Якщо це вдасть­ся вам, у дитини з часом сформується умовний рефлекс — робоче місце викликатиме в неї стан мобілізації й працездатності.

5.Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулася з нездоланними труднощами. Не слід підміняти діяльність дитини своєю. Навчан­ня — це праця, воно вимагає зусиль і напруження, дитина повинна вчитися самостійно долати труднощі. Однак, якщо на даному етапі трудність для неї нездоланна, обов'язково допоможіть! Інакше досвід неуспіху може закріпитися й призвести до явища, яке психологи на­зивають «вивченою безпорадністю». Якщо тривалі зусилля не успіш­ні, людина перестає вірити в свої сили, стає пасивною й безініціатив­ною.

Але якщо дитина старається і не може впоратись із завданням, треба вміти відрізнити цей випадок від ситуацій, коли вона зловжи­ває вашою допомогою і звертається до вас через будь-яку дрібницю. Ви можете поставити їй умову: «Я можу відповісти тільки на два (три, чотири) твоїх запитання. Спробуй виконати завдання сам, а два най­складніші запитання ми з тобою розглянемо разом».

6. Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить пе­ред дитиною серйозні вимоги, протягом дня дитина має велике емо­ційне та інтелектуальне навантаження. Завдання дорослого — «бути поруч», разом із дитиною радіти її успіхам і переживати її невдачі та труднощі,

Низький бал — серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто виказувати їй своє невдоволення. Пе­редусім їй зараз потрібна ваша підтримка, розуміння, готовність роз­ділити її почуття. Драматизування шкільних невдач, надмірні вимоги і моральний тиск можуть обернутися неврівноваженістю дитини, бо­язню неспроможності, передчуттям нових невдач.

7.Не давайте дитині додаткових домашніх завдань і не примушуйте переробляти погано виконану класну роботу. Можна за­пропонувати перевірити її й виправити помилки, але переписувати не слід. Повторне виконання вже зробленого завдання дитина сприй­має як безглузду, нудну справу. Вона відбиває охоту вчитися, позбав­ляє віри в свої сили.

8.Поступово знижуйте ступінь контролю. Пряму участь у ви­конанні уроків можна буде згодом замінити своєю присутністю. По­тім сидіти поруч із дитиною не впродовж усього часу виконання до­машнього завдання, а лише кілька перших хвилин, підходячи до неї на деякий час під час роботи. До кінця початкової школи дитина має навчитися робити домашнє завдання самостійно, показуючи батькам лише готовий результат.

Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого маленького школярика!

Кiлькiсть переглядiв: 221