Як захистити дитину від викрадення: поради

/Files/images/psiholog/Безымянный.jpg

За останній час збільшилося число повідомлень про викрадення дітей. Проте, як зробити, аби захистити малечу від цього?

За безпеку дітей відповідають поліція, вчителі, батьки, але й дітям варто знати, як поводитись у різних ситуаціях.

Психологи радять дорослим вивчити напам’ять правила і дітей навчити, як поводитись з незнайомцями.

У більшості випадків шахрайство, пограбування, викрадення, зґвалтування, вбивство починаються із розмови дитини із незнайомими людьми.

За статистикою, у 99,9% випадків дитина добровільно йде за педофілом, захоплена якою-небудь привабливою пропозицією — подивитися на тваринку, отримати подарунок, погратися в коп’ютерну гру тощо.

  • Якщо підліток не задовольняє свою потребу у спілкуванні із ровесниками, немає контакту з батьками, то шукає його у інших людей і поза домом. Цим часто користуються злочинці. Розпізнати таких дітей дуже просто. Зазвичай у час навчання вони прогулюють уроки, вештаючись містом; понуро сидять у глухих закутках дворів. Добре слово дорослого, пропозиція купити смачненького, чи сигарети, алкоголь, дати грошей, автоматично викликає довіру в підлітка.

З малюками все ще простіше, достатньо цукерки, або ж простої обіцянки її дати, і дитина, давши ручку,піде із зловмисником.

  • Діти молодшого шкільного віку емоційно чутливі, довірливі та наївні, а тому особливо привабливі для злочинців. Школярикам батьки уже довіряють ключі від дому, якими легко можуть заволодіти кишенькові злодії.

Зазвичай, безпрограшно спрацьовують шахрайські сценарії, побудовані на легенді про хворобу, загрозу смерті рідних, якій «можна запобігти», віддавши цінні речі, гроші. В стресовому стані людина неадекватно оцінює ситуацію і не схильна до логічних міркувань.

  • Змоделювавши стресову ситуацію, злочинець легко маніпулює свідомістю та діями дитини. Наприклад, «батьки потрапили в аварію, їдьмо до них», «маму забрали в лікарню – потрібні гроші».

Щоб запобігти таким ситуаціям, потрібно з малечку вчити дітей правил поведінки у дома, на вулиці, в громадських місцях, навчальних та позашкільних установах. Для малюків ці правила мають бути чіткими і локанічними. Та найефективнішим буде правило для батьків: «НЕ залишати дітей без нагляду ні на хвилину!»

Для школярів можна уже моделювати відповідні ситуації та пояснювати як діяти у кожному випадку. Батькам постійно тримати на контролі, де і з ким знаходиться дитина, скільки часу там перебуватиме, домовитися про телефонні дзвінки у визначений час.

  • Дорогі батьки, пам’ятайте, саме ви несете відповідальність за безпеку своїх дітей. Помітивши бездоглядну дитину, підозрілу поведінку дорослого по відношенню до дитини, не залишайтеся байдужими, втручайтеся у ситуацію, телефонуйте 102. Від злагодженості Ваших дій може залежати доля та життя дитини.

Основні правила безпечної поведінки

1.Ніколи не розмовляти із незнайомими людьми. На всі запитання особистого характеру: «Як тебе звати?», «А батьки вдома?» не відповідати і швидко відійти.

2.На запитання загального характеру: «Це вулиця так-то?», «А зараз така-то година?», які передбачають стверджувальну відповідь: «Так»,- відповідати: «не знаю, запитайте у дорослих». Маніпулятивні шахрайські техніки починають діяти із моменту стверджувальної відповіді жертви, а тому невинне «Так» є особливо небезпечним.

3.Коли невідомі наполегливо вступають в розмову, голосно привернути увагу оточуючих фразами типу: «Не чіпайте мене!», «Люди, допоможіть!», кричати.

4.Нікуди не йти із незнайомими і навіть знайомими людьми без дозволу батьків.

5.Ходити лише за попередньо обговореним із батьками маршрутом. У разі зміни маршруту, часу перебування у певному місці – попередити батьків.

6.Звітувати батькам телефоном про прибуття до місця призначення. Якщо впродовж дня кілька місць відвідування, тоді треба звітувати з кожного останнього місця знаходження перед виїздом і звітувати після прибуття.

7.Не ходити малоосвіченими, «глухими» вулицями.

8.Уникати прогулянок у темну пору доби.

9.Не сідати і не наближатися до авто із відкритими дверцятами.

10.Не розмовляти з людьми із авто (справжній водій не стане питати у дитини).

11.Не повідомляти нікому код замка вхідних дверей та не впускати нікого у під’їзд.

12.Нікому не відкривати дверей квартири і не впускати в квартиру без дозволу батьків. Якщо дзвонять у двері, спитати: «Хто там?» і телефонувати батькам.

13.Домовтесь із дітьми про слова паролі (попередження про небезпеку, місце знаходження, присутність підозрілих людей і тд.)

14.Номера телефонів батьків записати в телефоні в контактах з літери «А» (А мама, А тато). Це дасть змогу швидко знайти та набрати потрібний номер. А також номери: 101,102, 103. (Як свідчить статистика не всі діти в екстремальній ситуації їх пам’ятають.)

15.Не виходити із транспорту за вимогою, чи проханням незнайомців. Привернути увагу оточуючих, водія. Не соромитись закричати при потребі.

16. Не беріть подарунки від незнайомих людей.

17.Не куштуйте їжу (цукерки, їжу, напитки), не вживайте таблетки, ліки, запропоновані незнайомцями.

18.Нікому не повідомляти жодної інформації про свою сім’ю, родичів, сусідів. Відповідь: «Не знаю, спитайте у них самі».

Загадка « неуспішності »

«Неуспішні діти» — дуже хороший термін. Це не дурні, ледачі або неслухняні діти. Це діти, які «не встигають» за своїми однокласниками. Чому це відбувається?

Ми вже знаємо, що це може зумовлюватись фізіологічними особливостями організму дитини або особливостями її характеру. У такому разі дитині потрібен індивідуальний графік, можливість займатися в «природному» темпі. Далеко не завжди для цього необхідне домашнє навчання. Може йтися про те, щоб дозволити дитині виконати деякі завдання не усно на уроці, а письмово вдома, дати додаткову роботу на вихідні або, навпаки, звільнити дитину від пари гуртків і факультативів, щоб вона могла зосередитися на навчанні.

Але трапляється (і, на жаль, досить часто), що кмітлива, активна, енергійна дитина стає неуспішною. І винні в цьому ми, батьки. Усе починається з дрібниць.

Другого вересня Петрик прийшов до школи без підручників (мама забула покласти їх до портфелю, а сам він не збагнув, що слід робити).

Нічого страшного, сусід по парті поділиться. Немає ручки? Учитель дасть. Зошита теж немає? Може, у когось є запасним? Ну ось, знайшовся і зошит. Усе б добре, але час спливає, а Петрик такий розбурханий через гармидер навколо його портфеля, у захваті від отримання нової ручки і зошита, що прослухав пояснення вчителя і не знає, що в цьому зошиті писати. Ну нічого, вдома розбереться. Але удома мамі бракує часу та сил, щоб перевіряти домашнє завдання. «Хай привчається до самостійності!» — вирішує мама. Минає тиждень. Петрик так і навчається — через раз. Учитель попросив батьків зробити касу для літер. Тільки у Петрикаі її немає. Через місяць весь клас йде на екскурсію до Ботанічного саду. Петрик не йде — його батькам не хочеться рано будити сина у суботу. Що залишається Петрику? Ну звичайно ж, перерви! Тільки там він може довести, який він спритний, сильний, умілий. Він вбігає у клас із червоним обличчям, захоплений перемогою і чує від учителя: «Знову ти бігаєш! Ну, йди до дошки!» Петрик знову не впорався із завданням. Може, учитель і не поставить йому двійки, але Петрик й сам не дурень. Він розуміє, що у нього знову нічого не вийшло, і вирішує: «Ну не виходить, так не варто й намагатися». Минає дев'ять навчальних місяців, і хто перед нами? Двієчник, ледар, хуліган, а головне — маленька людина, яка розчарувалася в собі та в школі. І що залишилося від того допитливого, веселого, довірливого хлопчика, який прийшов сюди 1 вересня?

То що ж ми можемо зробити, щоб наша дитина не потрапила до цієї страшної вирви неуспішності? Найелементарнішу річ. Бути разом із нею. Стежити за тим, як вона складає портфель, допомагати виконувати домашні завдання, вчасно звертатися до вчителя, якщо у дитини виникають проблеми у навчанні, брати участь в житті класу. Нібито дрібниці, але насправді ми «програмуємо» поведінку дитини на багато років, налаштовуємо її на успіх. На це варто згаяти час.

Про це попереджають нас досвідчені мами. Одна з них писала на сторінках батьківського форуму: «Наважуся порадити: уважно слухати вимоги вчителя щодо форми, канцелярського, оформлення зошитів і підручників. Оскільки за батьківський недогляд розраховується на уроці дитина. Відповідально виконувати всі (!!!) завдання від самого початку навчального року, навіть якщо це якісь там палички в зошиті або вірш, який дитина вже читала раніше. Так виховується відповідальність за домашню підготовку, до того ж ви зарекомендуєте себе добре, і якщо одного разу розслабитеся, нічого критичного не трапиться».

Отже, з чого ж починається профілактика неуспішності? З виконання домашніх завдань!

Як захистити дітей від зайвих проблем

Чи можна позбавити дитину агресії, упертості, капризів, соромливості, тривожності та жадібності? Що робити з цими, здавалося б, шкідливими проявами характеру, а згодом звичками? Як допомогти дитині та собі подолати ці труднощі? Де знайти відповіді на ці не дуже прості питання?

Справжніми "ключами" до рішення багатьох дитячих проблем можуть слугувати, в якійсь мірі, ці практичні рекомендації психолога. Вони адресовані в першу чергу мамам і татам, іншим членам сім’ї, всім зацікавленим особам, хто виховує або постійно працює чи спілкується з дітьми. Отже, деякі проблеми, про які буде тут іти мова, зустрічаються переважно в кожній сім’ї. Адже нема на світі жодної дитини, яка б ні разу в житті не капризувала, не жадувала, не билася, ніколи й нічого не боялася.

Агресія

Часто діти проявляють агресію, коли хто-небудь веде себе агресивно по відношенню до них. Тобто «дають здачі» нам, дорослим. І це не дивно. Бо спрацьовує принцип: агресія породжує агресію. На жаль, батьки не завжди звертають увагу на те, як вони спілкуються з дитиною. Проявом агресії в сім’ї не обов’язково може бути ремінь чи ляпаси. Гучний, різкий голос мами, ображене мовчання тата і навіть надмірні заборони та критика можуть привести до агресивної поведінки дитини. Однак, якщо ви переконалися, що причина дитячої агресії знаходиться не в сім’ї (а таке теж може бути), все одно треба з’ясувати її походження.

Рекомендації психолога. Агресія — природне і необхідне людині почуття. Не можна придушувати агресію — дитина може захворіти або направити свою агресію на самого себе (автоагресія). Тому рекомендується зменшити кількість заборон. Але поступово домагайтеся того, щоб заборони, що залишилися, виконувалися на 100%. Мама, тато, а також інші дорослі в сім’ї повинні дотримуватися єдиної системи виховання. Якщо тато лає, то мама може, звичайно, пожаліти (на те вона й мама), однак обов’язково повинна підкреслити, що тато правий. Щоб зменшити агресивність дитини, треба дотримуватись таких правил:

— не обговорювати спірні моменти виховання при дитині;
— займатися фізкультурою (спортом) і залучати до занять дитину;
— не бути агресивними по відношенню до дитини та навчити її справлятися самій зі своєю агресією;
— не карати дитину фізично, а допомогти їй усвідомити свої дії або поведінку через власний приклад і переконання;
— не слід порівнювати дітей, щоб не провокувати ревнощів;
— якщо ви помітили, що ваша дитина починає вести себе агресивно, то ще до того, як агресія досягне розпечення, старайтеся відволікати дитину, переключати на щось інше, цікаве для неї.

Упертість

Напевно, чимало людей, особливо батьків зі стажем, знають, що у віці приблизно двох-трьох років дитина стає неслухняною і починає упиратися. Хоча всім мамам і татам хочеться зробити так, щоб дитина все ж таки слухалася. Але насправді малюк не просто так упирається або намагається пручатися. Адже найголовніша мета цього вікового періоду — навчатися самостійності. У психології цей період так і називають — вік «Я сам». І якщо «задавити» упертість, то в майбутньому дитині буде важко приймати рішення, витримувати конкуренцію, доводити справу до кінця і бути наполегливим.

Перші напади упертості можуть дати зрозуміти, що вона може не тільки їсти і переміщатися окремо від мами, але й поводитися по-своєму. І цю нову ідею треба перевірити!

Дитині необхідно відстояти своє право на самостійність. Як правило, якщо батьки допомагають дитині самоствердитися, упертість проходить сама собою. Якщо ж залишається, значить, десь дорослі допустили помилку. Наприклад, причиною може бути упертість батьків. Адже дорослий залишається для дитини взірцем для наслідування, і малюк невільно копіює його поведінку. І якщо дорослий наполягає та упирається, то що ж залишається робити дитині, якщо не повторювати теж його дії. Тому дорослим не слід зловживати порушенням звичного розпорядку. Бо це викликає тривожність і упертість.

Рекомендації психолога. Старайтеся надати дитині можливість вибору. Не питайте, наприклад, чи буде дитина іти на прогулянку, якщо ви знаєте, що вона відповість «ні», а запропонуйте їй інший варіант. Дітям подобається, коли їм надають можливість вибору. І частіше за все вони його роблять.

Капризи

Коли дитина капризує, поставте подумки себе на його місце і відповісте собі на питання: «Чого я хочу добитися?» або «Що мені потрібно?». Тоді у вас обов’язково виникне розуміння того, що ваша дитина хоче вам сказати своєю поведінкою. І не треба вважати, що всі діти капризують лише для того, щоб досадити нам, дорослим.

Часто діти бувають капризними перед тим, як захворіти. В такому випадку вам треба знизити активність дитини: піти з прогулянки, переключитися на більш спокійне заняття. Бажано усадовити дитину і дати випити теплого чаю з медом.

Уседозволеність теж може бути причиною капризів і шкідливості. Таке може відбуватися, якщо у дитини практично відсутнє розуміння того, що можна, а чого не можна. Батьки не звертають увагу на його погану поведінку, і, тим гірше, коли в сім’ї нема єдиної системи вимог. Приміром сьогодні це не можна, але завтра на це закриють очі. Тато це не дозволяє, а мама зовсім не проти. В такій ситуації може появлятися тривожність, яку дитина своїми капризами намагається зменшити. Він випробує межі: ну де ж, нарешті, та межа, за яку не можна заходити? В такому випадку вам необхідно узгодити вимоги до дитини та дотримуватися них. Інакше капризи стануть тільки першим кроком на шляху до великих проблем.

Рекомендації психолога. Не існує дитини, яка б ні разу в житті не капризувала. Щоб знизити кількість капризів до мінімуму:

— старайтеся, щоб дитина весь час була чимось зайнята;
— створюйте в сім’ї доброзичливу обстановку;
— дотримуйтеся режиму дня;
— не сприймайте ситуацію капризуна як бажання вам насолити або вивести вас із себе;
— читайте разом казки на тему капризів і шкідливості;
— вірте, що ваш малюк обов’язково виросте і перестане капризувати, якщо ви, звісно, будете вести себе як розумні батьки.

Сором’язливість

Спеціаліст по роботі з сором’язливими людьми Ф. Зімбардо вважає, що двоє із п’яти дорослих відчувають проблеми у спілкуванні. А як же діти? Вони, як правило, дуже легко ідуть на контакт і прагнуть, особливо найменші дітлахи, до пізнання іншої людини. Причина сором’язливої поведінки у дітей трохи більшого віку криється, з одного боку, в особливості темпераменту, з іншого — проблему сором’язливості часто створюють самі дорослі тощо:

— надмірно підштовхують дитину до спілкування: «Ну, йди ж, спитай, як його зовуть», «Ну давай... ти ж знаєш цей вірш... всі чекають, давай!»;
— переносять страхи зі свого власного дитинства, якщо вони відчували труднощі у спілкуванні. В такому випадку слід розказати дитині про свою минулу сором’язливість і про те, як вам удалося її побороти;
— фіксують увагу дитини на перших невдачах: «Ой, він у нас дуже сором’язливий, завжди ховається за маму», «Він не піде, він не любить, коли багато дітей...»

Рекомендації психолога:

— не порівнюйте дитину з іншими дітьми;
— не забувайте хвалити дитину;
— не вішайте «ярлики» та не клейміть ганьбою. Нікому не дозволяйте називати дитину сором’язливою та церемонною;
— завжди підтримуйте ритуал привітання;
— пам’ятайте — сором’язливість не хвороба, а особливість характеру, яка має де в чому свої переваги.

Страхи (тривожність)

Страх — природна реакція, закладена природою для того, щоб уберегти дитину. Уявіть собі абсолютно безстрашну дитину, яка не боїться ні машин, ні висоти, ні собак, ні темряви. Вона просто не виживе.

Бути обережним це нормально і природно. Головна функція людського страху — захист життя. Але погано, якщо страх переходить межу обережності. Дитячі страхи можуть виникнути тоді, коли батьки залякують дитину, не пояснюючи, чому малюк повинен бути обережним.

У дитини може виникнути страх, якщо в дійсності відбулася подія, яка її налякала, наприклад:
— обгавкав собака, хтось налякав у темряві, дитина застряла у ліфті, малюка вкусила бджола, раптово гучно загриміли залпи святкового салюту тощо;

— страшні мультики, фільми, іграшки теж можуть стати причиною появлення зовсім не жартівних страхів. Деяким дітям достатньо кількох кадрів страшного фільму або звуків страшної музики, щоб тривога оселилася в їхній душі;

— сімейні конфлікти (сварки, бійки) також можуть провокувати страхи у дітей. Суперечливе виховання (коли батьки говорять то одне, то інше, або один — одне, а інший — інше). Або, якщо батьки спочатку лають, а потім жаліють і хвалять. У результаті малюк не відчуває впевненості ні в чому, тому в нього можуть з’явитися прояви страху.

Рекомендації психолога. Не смійтеся над дитиною і не називайте її боягузом. Цим ви тільки зафіксуєте страх у малюка і повісите «ярлик боягуза», з яким потім буде непросто справитися.

Не намагайтеся переконати дитину в тому, що її страх це глупство, тому не треба, мовляв, боятися. Але дорослим треба розуміти, що для малюка всі його страхи є реальною уявою.

Не дозволяйте дитині, особливо перед сном, дивитися телевізор або використовувати подібні відеопристрої для перегляду фільмів без контролю і присутності батьків.

Сімейні конфлікти (сварки, бійки), суперечні вимоги до дитини, погрозливі, вербальні та фізичні покарання тощо можуть бути причиною страхів і тривожності.

Не потурайте малюку. Якщо в його кімнаті буде завжди ввімкнене світло, то це малюка заспокоїть, але не навчить справлятися зі страхом. Тому поступово та спокійно треба привчати його не боятися темряви.

Прочитайте або вигадайте казку про те, чого дитина боїться. Читання таких казок разом із дітлахами допоможе їм позбавитися від тривог і страхів.

Жадібність

Що стосується жадібності, то вона природна для маленької дитини. Але примушувати ділитися всупереч її волі — це кращий спосіб зробити малюка жадібним на все життя. З’ясуйте, чи нема прихованих причин жадібності (нестача уваги, ревнощі, жага лідерства). У будь-якому випадку краще показувати власний приклад щедрості.

Інші шкідливі звички

Тепер щодо інших «шкідливих звичок», наприклад, коли дитина смокче пальця або гризе нігті. Як правило, основна думка всіх народних методів відучити малюка смоктати пальця, гризти нігті полягає в тому, що намагаються усунути наслідки, а не причини. Б’ють по руках і кричать. Але це травмує психіку дитини. Ні в якому разі не намазуйте пальці та нігті перцем чи гірчицею, щоб не обпекти слизову оболонку ротової порожнини малюка.

Однак, якщо навіть один із цих методів спрацьовує, то, як правило, виникають інші проблеми: плаксивість, висмикування волосся, поганий сон. Дитина, бува, починає хворіти. А звичка може в будь-який момент повернутися, якщо не усунути причину проблеми, з-за якої вона з’явилася. В цілому ця «шкідлива звичка» дає дитині можливість самій заспокоїтись у стресовій ситуації, коли вона зазнає почуття тривожності. Відбувається регрес, повернення на початок раннього дитинства в ті часи, коли малюка заспокоювали мамині груди, з якими йому було ситно, тепло та затишно.

Чимало дітей до трьох років періодично смокчуть пальці або гризуть нігті. Іноді це пов’язано з тим, що дитина чимось стурбована або їй чогось не вистачає. Наприклад, вона хоче їсти чи спати. Гризе нігті, тому що хоче почесати ясна, бо ріжуться зуби.

Рекомендації психолога:

— не лайте і не карайте дитину;
— знайдіть причину появлення шкідливої звички та усуньте її;
— власно і регулярно стрижіть нігті;
— більше бувайте з дитиною на природі;
— добре допомагає розслаблюючий масаж рук (без акценту на пальцях), голови, комірцевої зони;
— якщо дитині більше трьох років, а «шкідлива звичка» зберігається, покажіть її психологу або іншому спеціалісту. Якщо малюк ще не досяг цього віку, то не спішить хвилюватися. З часом, ці небажані звички безслідно проходять.

Практичний психолог НВК №5 І.В. Павленко

Десять правил виховання дитини!

1. ЛЮБИ СВОЮ ДИТИНУ! Радій, що вона є, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її впевненості в собі, не карай несправедливо, не відмовляй у своїй довірі, дай дитині привід любити тебе.

2. ОБЕРІГАЙ СВОЮ ДИТИНУ! Захищай її від фізичних та моральних небезпек навіть тоді, коли доводигься поступатися власними інтересами чи навіть ризикувати власним життям.

3. БУДЬ ГАРНИМ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ! Прищепи Їй повагу до традиційних цінностей, сам живи у злагоді з ними, стався до дитини з почуттям відповідальності. Дитині потрібна дружна родина, в якій шанують і люблять старих, підтримують щирі сгосунки з ріднею та друзями. Дитина повинна жити в такій сім’ї, де панує правда, чесність, скромність та гармонія.

4. ПОГРАЙСЯ 3І СВОЄЮ ДИТИНОЮ! Знайди для неї час, розмовляй із нею, грайся, як це їй подобається, сприймай її забави серйозно. Ознайомся зі світом її уявлень.

5. ПРАЦЮЙ РАЗОМ 3І СВОЄЮ ДИТИНОЮ! Допомагай дитині, коли вона хоче взяти участь у роботі. Коли дитина вже підростає, привчай її бути учасником усіх господарських справ. Під час дозвілля та канікул дитина повинна теж підтримувати активну діяльність як у школі так і вдома.

6. ДОЗВОЛЬ ДИТИНІ НАБУТИ ЖИТТЄВОГО ДОСВІДУ. Дитина визнає лише той досвід, який вона впізнала особисто. Твоя власна досвідченість часто буває зайвою для твоєї дитини. Дай їй можливість нагромадити власний досвід, навіть коли це пов’язано з певним ризиком. Дитина, що її надміру оберігають, дитина, застрахована ві будь-якої небезпеки, часом стає соціальним інвалідом.

7. ПОКАЖИ ДИТИНІ ПЕРЕВАГУ НА МЕЖІ ЛЮДСЬКОЇ СВОБОДИ! Батьки повинні розкрити перед дитиною чудові можливості розвитку та утвердження людської особистості відповідно до особистостей кожного. Водночаз дитині слід показати, що будь-яка людина має визнавати й дотримуватися певних меж в своїх вчинках як у родині, так і в колективі, в суспільстві; додержуватися законів і правил співжиття.

8. ПРИВЧАЙ ДИТИНУ БУТИ СЛУХНЯНОЮ ! Батьки зобов’язані слідкувати за поведінкою дитини, скеровувати її так, щоб її вчинки не задавали прикрощів ні їй самій, ні іншим.

9. СПОДІВАЙСЯ ВІД ДИТИНИ ЛИШЕ ТАКОЇ ДУМКИ ЧИ ОЦІНКИ, НА ЯКУ ЗДАТНА ВІДПОВІДНО ДО СТУПЕНЯ ЗРІЛОСТІ ТА ДОСВІДУ!Дитині потрібно час, щоб навчитися орієнтуватися в цьому складному світі. Допомагай їй, як тільки можеш, вимагай від неї власної думки або самостійного висновку лише в тому разі, коли вона здатна на це відповідно до ступеня свого розвитку та набутого досвіду.

10. ДАЙ ДИТИНІ МОЖЛИВІСТЬ ДІСТАТИ ТАКІ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЗГОДОМ МАТИМУТЬ ЦІННІСТЬ СПОГАДІВ!Дитина "живиться" так само, як і дорослі враженнями. Вони дають їй можливість ознайомитися з життям інших людей та з навколишнім світом.

Десять правил самоорганізації уваги

1. Заздалегідь плануйте свій час так, щоб ніщо не відволікало Вас ( дзвінки, відвідування та ін.).

2.Перш ніж розпочати роботу, організуйте своє робоче місце.

3. Максимально мобілізуйте свою волю, намагайтеся відключитися від того, що займало вас раніше.

4. Коли приступаєте до вивчення нової теми, спочатку освіжіть попередній матеріал чи ліквідуйте вади.

5. Якщо сторонні думки заважають зосередитися, займіться конспектуванням. У силу своєї неперервності цей процес робить неможливим часті та тривалі відключення уваги. Майже аналогічний ефект має читання уголос.

6. Читайте та осмислюйте те, що прочитали.

7. Зміна видів діяльності запобігає виникненню монотонності психічного стану, тобто сприяє збереженню стійкої уваги.

8. Контролюйте, стримуйте мимовільне переключення уваги на сторонні об’єкти (голоси, телефонні дзвінки, грюкання дверима та ін.)

9. Якщо у процесі читання ви несвідомо відключились, примусьте себе повернутися до місця відключення та перечитайте.

10. Не забувайте про освітлення, температуру, регулярні перерви.

Корисні поради «Школи етики»

  • Усе, що хочеш пам’ятати - уявляй!
  • Май на увазі: усе, що ти побачив, відчув, почув, - уже запам’яталось.
  • Легко пригадується тільки те, що уявив.
  • Не думай словами думай образами.
  • Не картай себе за невдачі, а роби з них висновки.
  • Фантазуй!
  • Хвали себе навіть за незначні успіхи.
  • Не заучуй уроків, а уявляй що-небудь цікаве, що допоможе пригадати потрібну інформацію ( наприклад, «мавпа Буф - губні приголосні»).
  • Не бійся забувати, якщо уявив.
  • Прокидайся із задоволенням, уявляючи майбутні успіхи.
  • Не повторюй того, що вивчаєш, понад 4-5 разів поспіль, краще зроби це через 1-3 години. Успіху тобі

Як уникнути насильства у сім'ї

/Files/images/psiholog/ПС4.jpg

Цінні вказівки з області покарань

  • Не зашкодь здоров’ю.
  • Ні фізичному, ні психічному. Більше того, за логікою покарання має бути корисним. Чи не так? Ніхто не заперечує. Однак, забувають подумати.
  • Краще не дотиснути, ніж перетиснути
  • Якщо коливаєшся, сумніваєшся, карати чи не карати – не карай! Навіть, якщо вже знаєш, що занадто м’який, довірливий та нерішучий. Спробуй інакше…
  • За один раз – одне.
  • Навіть якщо проступків одразу багато, покарання може бути суворим, але тільки одне, за все одразу, а не по одному на кожен. Салат із покарань – блюдо не для дитячої душі!
  • Не за рахунок любові.
  • Що б не сталося, не позбавляй дитину заслуженої похвали та нагороди. Ніколи не віднімай те, що подароване тобою або ким би то не було – ніколи! Подарунки та нагороди - священні. Навіть якщо вчинив гірше нікуди, якщо підняв на тебе руку, але сьогодні ж допоміг хворому, захистив слабкого…
  • Не заважай дитині бути різною!!!
  • Не карай навздогін.
  • Занадто послідовні вихователі сварять та карають дітей за вчинки, скоєні протягом місяця, а то й року (щось зіпсував, вкрав, зробив шкоду), забуваючи, що навіть у суворих дорослих законах приймається до уваги строк давності правопорушень. Нагадай зі словами прощення – або краще зовсім залиш!..
  • Чи існує ризик сформувати маленькому шкідникові думку про можливість безкарності? Звичайно.
  • Але цей ризик не такий страшний, як ризик недовіри та затримки душевного розвитку. Запізнілі покарання навіюють дитині її попередній стан, тримають у минулому та не дозволяють стати іншою. Не зациклюйся!
  • Покарали – вибачили.
  • Інцидент вичерпаний. Сторінка перегорнута. Ніби нічого не було. Про старі гріхи ані слова.
  • Не заважай починати життя спочатку!
  • Без приниження.
  • Щоб не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага твоєї сили над його слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що покарання несправедливе, воно подіє тільки у зворотний бік.
  • Зберігай недоторканість особистості.
  • Виражаючи незадоволення, не давай визначення людині, не торкайся особистості. Не став діагноз. Визначай тільки вчинки, конкретні дії. Не «ти поганий», а «ти вчинив погано». Не «ти жорстокий», а «ти вчинив жорстоко». Не зрадник і не негідник, а тільки вчинив, повів себе…

/Files/images/psiholog/ПС3.jpg

Жорстоке поводження з дітьми

Жорстоке поводження з дітьми та нехтування дітьми в родині сьогодні – головна причина дитячого травматизму та смертності в усьому світі, а отже є однією з найгостріших проблем громадського здоров’я. Травматолог С.Г.Кемпі так описав «синдром систематично битої дитини» - наявність травм, які неможливо отримати «природним» шляхом (під час гри або внаслідок падіння з висоти).

Зазвичай насильство зачіпає найуразливіших членів родини, тому категорією, що найбільше потерпає від сімейного насильства (як прямо, так і непрямо), стають діти.

Дитині легко заподіяти шкоду. Вона дуже вразлива, що пояснюється її фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем стосовно дорослих – батьків, піклувальників, вихователів, вчителів.

Виділяють різні види насильства.

Наприклад, фізичне насильство у сім’ї визначається законом як умисне нанесення одним членом сім’ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, а також умисне позбавлення житла, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, що може призвести до смерті постраждалого, викликати порушення фізичного і психічного здоров’я, зашкодити його честі й гідності.

Психологічне насильство в сім’ї закон трактує як насильство, пов’язане із впливом одного члена сім’ї на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, і може завдаватися або шкоди психічному здоров’ю.

Серед факторів, що призводять до формування жорстокого поводження з дитиною в родині, можна назвати психологічні особливості самих дітей, які провокують насильницькі дії батьків. Це означає, що дитина є «винною» в тому, як до неї ставляться, - йдеться про те, що батьки, які не можуть прийняти певні особистісні, соматичні, психічні особливості власних нащадків, «зривають» на них своє невдоволення. Такими рисами можуть бути:

1. Фізичні та психічні аномалії, природжені аномалії розвитку дитини.

2. Розумова відсталість або хронічні психічні захворювання.

3. Гіперактивність, імпульсивність, агресивність дитини, що призводять до зниження здатності підкорятися вимогам батьків.

Загалом, причини формування насильницьких взаємин у родині не вичерпуються будь-яким одним фактором. Існують також деякі закономірності насильницьких стосунків у родині. По-перше, жінки, які потерпають від насильства в подружніх стосунках, часто схильні до несвідомого «відігрування образ» на власних дітях, яке проявляється у зневажанні потребами неповнолітніх членів родини. По-друге, більшість чоловіків, схильних до насильства, пов’язують його з необхідністю «показати жінці чи дитині її місце».

Форми «батьківської турботи», що виражаються у вигляді насильства, не можуть вважатися за «необхідні для забезпечення виховного процесу».

/Files/images/psiholog/ПС2.jpg

Подальші вказівки з області покарань

Карати та сварити дитину НЕ МОЖНА:

· Коли хворіє, погано себе почуває або не одужав повністю.
· Коли їсть.
· Після та перед сном.
· Під час гри.
· Під час навчання, роботи.
· Одразу після фізичної та/або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка, будь-яка невдача, нехай навіть в цій невдачі винен тільки він сам).
· Коли не може впоратися: зі страхом, неуважністю, лінню, дратівливістю; коли проявляє нездатність, безтолковість, незграбність – в усіх випадках, коли щось не вдається.
· Коли внутрішні мотиви вчинку найдрібнішого або найстрашнішого нам незрозумілі.
· Коли самі ми не в собі; коли стомилися, засмучені або роздратовані з якихось своїх причин…

/Files/images/psiholog/ПС1.jpg

25 способов узнать у ребенка, как дела в школе, не спрашивая «Ну, как дела в школе?»

/Files/images/1019.jpg

Если вы спросите у ребенка «Ну, как дела в школе?», то, скорее всего, получите ответ: «Нормально». А если вы действительно хотите узнать, как прошел его день, то помогите своему ребенку: задайте такой вопрос, на которые можно будет ответить подробно.

  1. Что самое хорошее из того, что произошло с тобой сегодня в школе? Что худшее из того, что произошло с тобой сегодня в школе?
  2. Расскажи мне что-нибудь смешное, над чем ты сегодня посмеялся?
  3. Если бы ты мог выбрать, с кем бы ты хотел сидеть в классе? А с кем бы точно не хотел сидеть? Почему?
  4. Расскажи мне о самом классном месте в школе.
  5. Какое самое странное слово, которое ты услышал сегодня? Или, может быть, тебе сказали сегодня что-то странное?
  6. Если бы мы пригласили сегодня твоего учителя к нам в гости, что бы он мне рассказал о тебе, как думаешь?
  7. Кому ты сегодня помог?
  8. Может, кто-то тебе сегодня помог?
  9. Расскажи мне, что нового ты узнал сегодня?
  10. Был ли момент, когда ты чувствовал себя самым счастливым сегодня?
  11. Было ли тебе сегодня очень скучно?
  12. Если бы инопланетяне прилетели в ваш класс и забрали кого-то из учеников, кого бы ты хотел, чтобы они забрали?
  13. С кем бы ты хотел поиграть на перемене из тех, с кем ты еще никогда не играл?
  14. Расскажи мне о чём-то хорошем, что произошло с тобой сегодня.
  15. Какое слово учитель чаще всего сегодня повторял?
  16. О чём бы ты еще больше хотел узнать в школе?
  17. Чего бы тебе хотелось меньше делать в школе?
  18. С кем бы ты в своем классе мог вести себя лучше?
  19. Где ты чаще всего играешь на переменах?
  20. Кто самый смешной ученик в вашем классе? Почему он такой смешной?
  21. Тебе понравился сегодняшний обед? Что больше всего понравилось?
  22. Если бы завтра ты стал учителем, что бы ты сделал?
  23. Как ты думаешь, может, кому-то из вашего класса лучше уйти из школы?
  24. Если бы ты мог поменяться с кем-то в классе местами, кто бы это был? Почему?
  25. Расскажи мне о трех различных случаях, когда ты использовал карандаш сегодня в школе.
Источникcreu.ru
Кiлькiсть переглядiв: 620